Мова сайту: ukr ua ru ru
   

тел: +38 (032) 242 32 52

тел: +38 (032) 292 27 06

oldim@lviv.farlep.net

Акції

Детальніше... »

 
 
 
Головна
Про нас
Для виробників та імпортерів
Прайс
Презентації
Фотоальбом
Акції
Новини
Вкакансії компанії
facebook
Історія мила




 Виникнення мила оповито багато численними таємницями та легендами. За наявними даними, мило виготовлялось ще в стародавньому Шумері та Вавілоні (понад 2800 років до н.е), а Єгипетський папірус свідчить, що єгиптяни регулярно милися за допомогою мила. Одна з легенд пов’язує виникнення мила та навіть слова soap (англ.) з горою Sapo, на якій в Стародавньому Римі спалювали туші принесенних в жертву тварин.

Біля підніжжя цієї гори протікає річка Тібр, де постійно прали одяг. Жир тварин, що виділявся при спалюванні жертви, накопичувався та змішувався з попелом багать (природний луг), а потім змивався дощаму в річку. Вода в річці починала пінитись та добре відмивати всі забруднення з тканини. Спостережливість людини не упустила того факту, що завдяки цієї суміші одяг став пратися набагато легше.

Цю властивість використовували чотири тисячоріччя тому, створивши милоподібну напіврідку речовину «сапо». Застосовували її не стільки з гігієнічними, скільки з косметичними цілями. Липка маса, що легко всихала та змивалась, слугувала для укладки волосся. Окрім того, цією сумішшю можна було також фарбувати волосся в жовтий, рожевий та червоний кольори. Варто лише потрапити воді на суміш, як одразу утворювалась густа піна. Залишалось лише змити її – та волосся ставало чистим та шовковистим.

Скіфські жінки робили миючий порошок з дереввини кипариса та кедра, потім змішували його з водою та ладаном. Отриманою ніжною маззю, що мала тонкий аромат, вони натирали все тіло. Потім видаляли розчин скребками, а шкіри ставала чистою та гладкою. Хоч мило вже було винайдено, багато народів ще довго продовжували користуватись лугами, бобовим борошном, клеєм, пемзою, ячмінною закваскою та глиною.

Винаходження мила як засобу гігієнічного догляду приписують знаменитому античному лікарю Галену, що жив у ІІ сторіччі нашої ери.

Після падіння Римської імперії культура умивання була загублена, а мило забуто на багато сторіч. У Франції та Англії мило знов з’явилось аптекарями, які знають всі тонкощі цього мистецтва, для знатних родин.

Та лише в 1424 році в Італії промисловим шляхом стали виробляти тверде мило. Жири єднали не з попелом, а з природною кальцинованою содою, котру видобували з озер. Для варіння мила використовували яловиче, бараняче, свиняче, кінське сало, кістяний, китовий і рибячий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали також рослинні оліх – льняне, бавовняне, оливкове, мигдальне, кунжутове, кокосове та пальмове.

Багато сторіч тому виникло миловаріння на Русі, де з давніх часів люди відрізнялись охайністю, звичкою до регулярного миття в лазні, парильні. Мила варили багато – в домашніх умовах та в майстернях ремісників. Потім з’явились миловарні заводи.

В середні століття головними поставниками мила в Європі були міста Неаполь та Марсель. Поступово ремеслу варіння мила навчились також в інших містах. Відношення до цього ремесла було найсерйозніше. В 1399 році в Англії король Генріх IV започаткував орден, особливим привілеєм членів якого вважалось… миття в лазні з милом. В цій країні довгий час під страхом смерті члену гільдії миловарів заборонялось ночувати під одним дахом з майстрами інших ремесел – щоб не видати таємницю. В другій половині XVII сторіччя у Франції був видан королівський наказ, що дозволяв варіння мила тільки в літній період та тільки з попелу та оливкової олії.

В Росії мило почали робити в часи Петра І, але аж до середини ХІХ сторіччя їм користувалась тільки знать.

Поступово процес миловаріння удосконалювався. Був винайден заводський спосіб отримання кальцинованої та каустичної соди, що значно здешевило виробництва мила. Виробництво сучасного туалетного та господарського мила – автоматичний та хімічний процес. В останні роки отримали широкого розповсюдження різноманітні ароматичні додатки та засоби дезінфекції. Багато властивостей мила, наприклад, розчинність у воді, ціноутворення, миюча властивість, бактерицидні та зволожуючі властивості залежать від його складу та додатків. Додатки, наприклад різноманітні барвники та натуральні продукти й трави роблять мило м’яким, ароматним, додають йому лікувальні та зволожуючі властивості. Мило м'яко очищує та зволожує шкіру, має виражений косметичний та дерматологічний ефект, при цьому відновлюючи та зберігаючи здоров’я та красу шкіри.

Стародавні римляни й думати не могли про те, ща стане можливим виготовлення рідкого, антибактеріального, гліцеринового та відшолучуючого мила. А різноманітність віддушок задовольнить сьогодні смак найвибагливішого покупця. Лаванда, сандалове дерево, мандарин, персик, виноград, мигдаль, мед і багато інших натуральних компонентів перш за все дарують ємоціональну насолоду. Аждже так приємно, намилюючись, вдихати тонкий аромат улюблених квітів або фруктів.

Сьогодні, завдяки технологіям, немає ніякої межі богатому різномаїттю мила!

 

 История мыла

Все о мыле

alt

 

 Возникновение мыла окутано многочисленными тайнами и легендами. По имеющимся данным, мыло изготовлялось еще в древнем Шумере и Вавилоне (около 2800 лет до н.э.), а Египетский папирус свидетельствует, что египтяне регулярно мылись с помощью мыла. Одна из легенд связывает появление мыла и даже слова soap (англ.) с горой Sapo, на которой в Древнем Риме сжигали туши принесенных в жертву животных. У подножия этой горы протекает река Тибр, где постоянно стирали одежду. Жир животных, который выделялся при сжигании жертвы, скапливался и смешивался с золой костров (природная щелочь), а затем смывался дождями в реку. Вода в реке начинала пениться и хорошо отмывать все загрязнения с ткани. Наблюдательность человека не упустила того факта, что благодаря этой смеси одежда стала отстирываться гораздо легче.

Это свойство и использовали четыре тысячелетия назад, создав мылоподобное полужидкое вещество "сапо". Применяли его не столько с гигиеническими,  сколько с косметическими целями. Липкая, легко засыхающая, быстро смывающаяся масса служила для укладки волос. Кроме того, этой смесью можно было также красить волосы в желтый, розовый или красный цвет. Стоило только на смесь попасть воде, как образовывалась густая пена. Ее оставалось смыть – и волосы становились чистые и шелковистые.

Скифские женщины делали моющий порошок из древесины кипариса и кедра, затем смешивали его с водой и ладаном. Полученной нежной мазью, имевшей тонкий аромат, они натирали все тело. Затем удаляли раствор скребками, и кожа становилась чистой и гладкой. Хотя мыло уже было изобретено, многие народы еще долго продолжали пользоваться щелоком, бобовой мукой, клеем, пемзой, ячменной закваской и глиной.

Открытие мыла как средства гигиенического ухода приписывают  знаменитому античному врачу Галену, жившему во II веке нашей эры.

После падения Римской империи культура умывания была утрачена, а мыло забыто на многие столетия. Во Франции и Англии мыло вновь появилось лишь в XIII в. и производилось только знающими все тонкости этого искусства аптекарями для знатных семей.

И лишь в 1424 году в Италии промышленным путем стали выпускать твердое мыло. Жиры соединяли не с золой, а с природной кальцинированной содой, которую добывали из озер. Для варки мыла использовали говяжье, баранье, свиное, лошадиное сало, костяной, китовый и рыбий жир, отходы жиров различных производств. Добавляли и растительные масла - льняное, хлопковое, оливковое, миндальное, кунжутное, кокосовое и пальмовое.

Много столетий назад возникло мыловарение на Руси, где с древних времен люди отличались опрятностью, привычкой к регулярному мытью в бане, парильне. Мыла варили много - в домашних условиях и в мастерских ремесленников. Потом появились мыловаренные заводы.

В средние века основными поставщиками мыла в Европе были города Неаполь и Марсель. Постепенно ремеслу варки мыла научились и в других местах. Отношение к этому ремеслу было самое серьезное. В 1399 году в Англии король Генрих IV основал орден, особой привилегией членов которого считалось… мытье в бане с мылом. В этой стране долгое время под страхом смерти члену гильдии мыловаров запрещалось ночевать под одной крышей с мастерами других ремесел - дабы не выдать тайну. Во второй половине XVII века во Франции был издан королевский указ, разрешающий варку мыла только в летнее время и только из золы и оливкового масла.

В России мыло начали делать во времена Петра I, но вплоть до середины XIX века им пользовалась только знать.

Постепенно процесс мыловарения совершенствовался. Был открыт заводской способ получения кальцинированной и каустической соды, что значительно удешевило производство мыла. Производство современного туалетного и хозяйственного мыла - автоматический и химический процесс. В последние годы получили широкое распространение различные ароматические добавки и средства дезинфекции. Многие свойства мыла, например, растворимость в воде, пенообразование, моющая способность, бактерицидные и увлажняющие свойства зависят от его состава и добавок. Добавки, типа различных красителей, натуральных продуктов, трав делают мыло мягким, ароматным, придают ему лечебные и увлажняющие свойства. Мыло мягко очищает и увлажняет кожу, обладает выраженными косметическими и дерматологическими достоинствами, восстанавливая и сохраняя здоровье и красоту кожи.

Древние римляне и подумать не могли о том, что станет возможным изготовление жидкого, антибактериального, глицеринового, отшелушивающего мыла. А разнообразие отдушек удовлетворит сегодня вкус самого требовательного покупателя. Лаванда, сандаловое дерево, мандарин, персик, виноград, миндаль, мед и многие другие натуральные компоненты прежде всего дарят эмоциональное наслаждение. Ведь так приятно, намыливаясь, вдыхать тончайший аромат любимых цветов или фруктов.

Сегодня, благодаря технологиям, нет никакого предела богатому разнообразию мыла!


Створення сайту siteimage.com.ua